Тип работы: реферат

Категория: Рефераты по финансам

Добавлен: 16.11.2019

Комментарии: 0

Язык: Русский

Формат файла: MS Word 12,96 kb

Время на чтение: 50 мин., 45 сек.

Рейтинг:

0 из 5. Оценок: 0.

Тема: Фінансова політика 3

Зміст

стор.

Вступ 3

Розділ 1. Суть фінансової політики держави: 4

1.1 Фінансова політика як складова частка економічної

політики. 4

1.2 Принципи та види фінансової політики,

характеристика її складових. 9

1.3 Стратегія і тактика фінансової політики та її

реалізація. 14

Розділ 2. Державна фінансова політика в сучасних умовах та в

Україні: 23

2.1 Фінансова політика України на різних етапах державотворення. 25

2.2 Фінансова політика України на сучасному етапі 29

Розділ 3. Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики

України 35

Висновки 43

Список використаної літератури 45

Додаток 48


Вступ

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення [27]. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

Отже, фінансова діяльність держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати та перерозподіл національного доходу [33].

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством [19]. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

Розділ 1. Суть фінансової політики держави

1.1. Фінансова політика як складова частина

економічної політики

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики.

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрямки діяльності держави [24]. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, виділяють економічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.

Західні економісти – Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту [15].

Більш структурованим є визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об’єктивними явищами. Вони існують незалежно від окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [19].

Незважаючи на це, фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві [24].

Фінансова політика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; знаходиться в попередній залежності від характеру виробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу [20].

Фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансової системи, що направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою свої функцій [32].

Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин.

Дія фінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства потребує, щоб фінансова політика здійснювалась на основі науково-обґрунтованої теорії. Досвід економічного розвитку показав, що відрив фінансової політики від економіки стримує реалізацію тих задач, які необхідно вирішувати для розвитку суспільства.

Науковий підхід передбачає [33]:

1. Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвитку виробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації.

Така інформація повинна повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, в соціальній сфері і відображати результати проведених заходів. Інформація складає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність також притримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансової політики.

Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови і заходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту. При розробці фінансової політики необхідно враховувати досвід і використовувати умови конкретні для даної ситуації, оскільки копіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів в кожній конкретній ситуації.

2. Рішення повинні прийматися на основі розрахунку і конкретного та чіткого передбачення наслідків заходів, що будуть проводитися.

3. Важливою умовою є використання комплексного підходу до проведення і вироблення фінансової політики. Координація повинна бути направлена на вирішення основних завдань. Важливо також враховувати цінову, зарплатну та кредитну політики. Якщо нема згоди, то й неможливо досягнути позитивних результатів. Фінансова політика є складовою економічної політики і має специфічні для неї способи і методи вирішення поставлених завдань. Можуть використовуватися різні шляхи досягнення результатів: прогнозування і вивчення результатів проведених заходів.

Зміст фінансової політики держави включає такі ланки [12]:

- вироблення науково-обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвитку фінансів. Вони формуються на основі вивчення вимог економічних законів, усестороннього аналізу розвитку господарства, перспектив розвитку економічних відносин, потреб населення;

- визначення основних напрямків використання фінансів як на перспективу, так і на поточні потреби. при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховують міжнародні фактори, можливості росту збільшення фінансових ресурсів;

- здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених цілей.

Єдність цих трьох основних ланок і визначає зміст фінансової політики.

Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорій надбудови. Між нею і економічною базою є тісний зв’язок.

З одного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, - фінансова політика обумовлена економікою.

З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотній вплив на економіку і стан фінансів [12].

Слід розрізняти фінансову політику і економічну політику. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності – чи то економіка, соціальна сфера, чи міжнародні відносини.

Політика, політичний вплив, політичне керівництво зводяться до трьох основних елементів:

- по-перше, визначення і постановка основних цілей та конкретизація перспективних і головних завдань, які необхідно вирішувати для досягнення поставлених цілей та за певний, визначений період життя суспільства;

- по-друге, розробка методів, засобів і конкретних форм організації відносин, з допомогою яких дані цілі досягаються в найкоротші строки, а найближчі і перспективні завдання вирішуються оптимально;

- по-третє, підбір і розміщення кадрів, які здатні вирішувати поставлені завдання, організовувати їх завдання.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (чи певній його частині) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей та вирішенню конкретних завдань.

Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони – матеріальна база будь-яких перетворень. Отже, для визначення і формування фінансової політики потрібні[11]:

· достовірна інформація про фінансовий стан держави;

· фінансовий потенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.

У період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного будівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують одне головне завдання – забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

У період революційних змін політичні сили, які зацікавлені в зміні системи, яка склалася раніше, проводять політику, спрямовану на зруйнування діючої системи і формування нової системи суспільних відносин. Роль фінансів, фінансової політики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки в першу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів [25].

В основі розподілу і перерозподілу лежать:

- вибір суб’єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;

- вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;

- вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.

Ці завдання вирішуються залежно від змісту і функцій держави.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби [8].

1.2. Принципи та види фінансової політики,

характеристика її складових

Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні [8].

Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона , охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

До принципів фінансової політики також відносять [34]:

· публічний характер;

· розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

· фінансування безпеки держави;

· пріоритетність державних видатків;

· єдність фінансової політики та грошової системи держави;

· міжгалузевий характер;

· самостійність;

· плановість.

Фінансова політика складається з : бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].

Фінансова політика розглядається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].

Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Завдання валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави [22].

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом впровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних фінансів.

Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами – на податкову і бюджетну [19]. Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави [30]. Податкова політика відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов’язана з налагодженням взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інституціями, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого – можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інституціях і у встановленні засад співпраці.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджені політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.

Фінансова політика може бути безперспективною і нереалістичною [12].

Безперспективна фінансова політика не містить в собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення поточних потреб.

Нереалістична фінансова політика обмежена тільки виробленням напрямів, концепцій без підкріплення їх фінансами і конкретними практичними діями.

1.3. Стратегія і тактика фінансової політики

та її реалізація

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику [17]. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [19].

Фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих цілей і складання цільових програм у фінансовій політиці потрібні для концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального розвитку [12].

Фінансова політика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності [6].

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних умов і соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою пов’язані.

У фінансовій політиці стратегія утворює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова стратегія.

Важливим станом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі [8].

Для оцінки фінансової політики уряду і для рекомендації з її коригування в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити і успішно проводити фінансову політику, дати їй об’єктивну оцінку [12].

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя [13]. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

З огляду на це конкретні форми та методи реалізації бюджетної й податкової політик, що є основними складовими фінансової, передбачають [8]:

- знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідного рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного і соціального розвитку;

- удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;

- скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;

- постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;

- вдосконалення міжбюджених відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;

- досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави;

- при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження на громадян із порівняно низькими доходами.

Для оцінки фінансової політики уряду використовують показники, такі як[9]:

- фінансоємкість;

- фінансовіддача.

Фінансоємкість – така кількість фінансових ресурсів, що необхідна на виконання тої чи іншої програми.

Фінансовіддача – кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.

Основною задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільному виробництві. При цьому необхідно пам’ятати, що важливим резервом збільшення фінансових ресурсів є покращена виробнича структура фінансових ресурсів вартості суспільного продукту.

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах [19].

Законодавче регламентування полягає у прийняття відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

· жорстка регламентація;

· помірна регламентація;

· політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної її фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи. Передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі вживати заходи на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентуються на договірних засадах між окремими суб’єктами.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами фінансування видатків, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансову політику.

Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

· політика стабілізації;

· політика економічного зростання;

· політика стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись трьома основними способами – через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевих грошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політик стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі – скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізації фінансова політика буває дискреційна та недискреційна. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Заходи (стимулюючі або стримуючі) застосовуються відповідно до ситуації, що склалася в економіці та фінансах. Недисркеційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів – “стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці. “Стабілізаторами” є податки, соціальні державні виплати, різні субсидії. У фінансовій практиці використовуються одночасно і “стабілізатори”, і засоби дискреційної політики.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів[19]:

Визначення цілей, постановка завдань
Вибір типу фінансової політики
Вибір напрямів реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування завдань між ними

Вибір інструментів реалізації

Координація дії окремих інструментів
Здійснення конкретних заходів
Контроль за ходом реалізації

Рис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики – жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.

Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій цих суб’єктів. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координуючими центрами в цій системі є Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Міністерство фінансів розробляє засади фінансової політики України у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету й забезпечує його виконання [35]. Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, що розробляється Верховною Радою України, яка і затверджує бюджет. Отже, фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України, забезпечує її реалізацію.

Національний банк України розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, він є незалежною фінансовою інституцією. Водночас Рада Національного банку України формується наполовину за призначенням ВРУ і наполовину за призначенням Президента України. Голова правління НБУ затверджується Верховною Радою Такий статус Національного банку робить його відносно незалежним у здійсненні монетарної політики. Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.

Особливості статусів Міністерства фінансів та центрального банку відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємоув’язки її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування може обумовити різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому. Водночас це вимагає обов’язкової координації дій Міністерства фінансів та Національного банку України. І фіскальна, і монетарна політика мають бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку [19].


Розділ2. Державна фінансова політика в сучасних

умовах та в Україні

Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин [24].

Основні напрями в теорії фінансів відносно ролі держави в розвитку суспільства в ХХ ст. визначались дослідженнями класиків політекономії Адама Сміта і Давида Рікардо, а також англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса та їх послідовників.

Сутність концепції Адама Сміта і Давида Рікардо зводилась до невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції. У ній головна роль у регулюванні економічного життя суспільства відводилась ринковому механізму. Виходячи з цих принципів, фінансова політика до кінця 20-х років ХХ ст. була спрямована на обмеження державних витрат і податків, на забезпечення збалансованого бездефіцитного бюджету держави.

Наприкінці 20-х років та в 30-40-ті роки завдання фінансової політики зводилися до послаблення впливу кризи надвиробництва на економіку, підтримання високої ділової активності і розширення платіжного попиту. Основні засади такої політики базувалися на кейнсіанській теоретичній концепції, яка обґрунтувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання в регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу.

Результатом практичної реалізації такої теоретичної концепції стало зростання державних витрат на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення, скорочення безробіття, активізацію підприємницької діяльності і формування додаткового попиту, що дало змогу збільшити національний дохід, а звідси з’явились можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб.

На відміну від попередньої теоретичної концепції кейнсіанська фінансова політика допускала можливість бюджетного дефіциту і навіть більше того – відводила бюджетному дефіциту активну роль у стимулюванні економічного зростання.

У 70-х роках особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямком економічної теорії. Цей період в країнах з ринковою економікою характеризується підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Циклічні кризи 1974-1975 та 1980-1982 рр. переплелися з валютно-фінансовою, енергетичною, сировинною, екологічною та продовольчою кризами на тлі структурних змін, що відбувались у продуктивних силах. У таких умовах практичні рекомендації державного втручання стосувались не тільки доходів і видатків державного бюджету, а й регулювання грошового обігу, валютного курсу, ризику позичкових капіталів і цінних паперів. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. На їхню думку. Відсутність різких реакцій з боку держави на кожне циклічне зрушення – кращий спосіб не тільки пом’якшення самих коливань у довгостроковій перспективі, а й обмеження ролі держави і забезпечення вільної ринкової системи.

У сучасних умовах більшість розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської теорії державного регулювання.

В країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави та спиралась на принцип фінансової централізації. Держава безпосередньо керувала всіма сферами суспільного життя за допомогою планів економічного і соціального розвитку. Фінансова централізація призвела до монопольного державного регулювання ціноутворення, грошового обігу, системи розрахунків, кредитних відносин.

Оцінюючи фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної системи управління, тяжко визначити чи вона була поганою чи хорошою. Основним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. У роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів у регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись якісно новими підходами до суб’єктів господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи, спрямованих на формування нового фінансового механізму.

2.1. Фінансова політика України на різних

етапах державотворення

В умовах переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів і кредиту. Також виступила проблема структурної перебудови господарського комплексу, підвищенням ефективності його функціонування [14].

Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів – державного бюджету і кредитного плану Національного банку України, від стану їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.

У формуванні і становленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи [18].

Перший – 24 серпня 1991 р. – 16 листопада 1992 р., тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-карбованець (до 16 листопада 1992 р.).

Другий період – з листопада 1992 р. по вересень 1992 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.

Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних кроків у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції. Його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вслід за Росією лібералізувала ціни. Від моменту лібералізації цін у січні до травня – червня реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилась у 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв’язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти – купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний “чорний” ринок рубля.

У результаті інтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, – там були порівняно вищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.

В Україні й далі поглиблювалися фінансово-економічні проблеми. Підприємства через обмеженість ринку збуту та відсутність джерел сировини опинилися в глибокій кризі.

Другий етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств різко погіршився через лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.

Стрімко розвивався інфляційний процес, оскільки ціни на енергоносії та всі види сировини різко зростали. Нестача фінансових ресурсів стала хронічною і наростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.

Із запровадженням Росією світових цін на енергоносії Україна мала б запровадити аналогічну плату за транзит товарів Росії та інших країн СНД своєю територією. Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзиту територією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила б 8,8 млрд. дол [29].

Криза платежів, яка виникла восени 1992 р., змусила уряд України прийняти рішення про вихід із рубльової зони та девальвувати свою національну валюту 1,5 рази.

Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок [18]:

1. Купон не був уведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.

2. Не було створено стабілізаційного фонду для підтримки національної грошової одиниці. Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994 р.

3. Купон у ролі тимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогу ефективно функціонувати лише п’ять-шість місяців. Пізніше його потрібно було замінити повноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р.

Зазначимо, що купон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 рр. відбулася “втеча” купона в реальні товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін, крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті, а це теж спричиняло падіння ціни купона.

Отже, протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий момент для введення повноцінної української валюти.

За період 1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для України сальдо платіжного балансу.

Кредитні емісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом “Про банкрутство”, надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

Унаслідок перелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частка заробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і стимули до праці.

У фінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила 1,4%, а за відповідний період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприяло зміні структурі грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82,1%, то на відповідний період 1997 р. – 85,3%*. Найважливіші фінансово-економічні наслідки грошової реформи наведено в додатку у табл. 1.

Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення за аналогічний період зросла майже на 10%.

------------------------------

* Згідно з класифікацією НБУ грошова маса включає:

М0 – банкноти і розмінну монету; М1-М0 – кошти на безтермінових розрахунках і поточних депозитах у комерційних банках; М2-М1+ строкові депозити і валютні заощадження

Пожвавився і валютний ринок. За липень 1996 – червень 1997 рр. продано 23 млрд. дол. США, тоді як за липень1995 – червень 1996 рр. – 13,5 млрд. Національна валюта почала працювати на свою економіку – на 24,8% зросли реальні кредитні вкладення (додаток, табл. 1). Порівняно дешевшими стали і самі кредити [18].

Отже, стабільні гроші – це фундамент розвитку економіки будь-якої країни і основа складання правильної та відповідної фінансової політики у державі у певний період. При цьому сума грошей в обігу має відповідати кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу і фінанси держав в цілому [23].

2.2. Фінансова політика України на сучасному етапі

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації [18].

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є [28]:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [12].

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12].

Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

- підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;

- формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);

- призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;

- поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;

- конвертованість грошової одиниці;

- реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2004 рік є [4]:

- забезпечення соціального спрямування державного бюджету;

- видатки на освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;

- забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;

- державна підтримка енергозберігаючих технологій.

А основною метою грошово-кредитної політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей [5].

Основною метою фінансової політики України на сучасному етапі її розвитку є якнайшвидше підвищення добробуту населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, де сказано, що основне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства – економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку [3].

Згідно концепції необхідно трансформувати бюджетні ресурси, що є основним чинником ефективного соціально орієнтованого економічного зростання. Необхідно здійснити зниження податкового навантаження та забезпечити переорієнтацію бюджетного механізму. Хронічна незбалансованість державних фінансів на сьогодні зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. У тому потребує змін також логіка формування державних фінансів, якої до цього часу дотримуються Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

Міністерством фінансів України розробляються податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні напрями податково-бюджетної стратегії України, що розроблені з урахуванням політики формування доходів та розподілу видатків бюджету на 2005-2007 роки, які забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

Метою середньострокової податково-бюджетної стратегії є досягнення довгострокового сталого розвитку заради підвищення добробуту населення. Мета розроблення прогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для обґрунтування податково-бюджетної стратегії на 2005-2007 роки. Головним завданням на середньострокову перспективу є досягнення сталого економічного зростання в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий прогноз дозволить забезпечити ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності і поліпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики [36].

Економічні і соціальні цілі Кабінету Міністрів України:

o стале економічне зростання;

o зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу;

o всебічний і гармонійний людський розвиток;

o поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи;

o зменшення регіональних дисбалансів.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України) [36]:

- розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;

- посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;

- збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;

- оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

Доходи бюджету у 2005 році прогнозуються на рівні 82352,6 млн. Гривень, або 27,09 відсотка ВВП, що нижче рівня 2004 року. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове підвищення рівня доходів до 28,78 відсотка ВВП у 2007 році. Дефіцит бюджету у 2005 році прогнозується у розмірі 555,1 млн. гривень, або 0,18 відсотка ВВП. Фінансування дефіциту бюджету прогнозується за рахунок надходжень від приватизації, рівень яких становитиме 2,1 млрд. гривень. У середньостроковій перспективі планується незначний дефіцит бюджету у 2006 році – 81 млн. гривень та у 2007 році – 104,9 млн. гривень. Видаткова частина зведеного бюджету у 2005 році становитиме 82907,7 млн. гривень, або 27,27 відсотка до ВВП. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове збільшення рівня видатків до 28,81 відсотка ВВП у 2007 році (див. Додаток, табл. 2).

З метою фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей Кабінет Міністрів України визначив такі пріоритети напрямки бюджетних витрат[36]:

· забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;

· охорона здоров’я, освітній та духовний розвиток;

· забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;

· зміцнення екологічної безпеки;

· підтримка суб’єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;

· гармонізація національного правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.

Розділ3. Шляхи та напрями удосконалення

фінансової політики

З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин [37].

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв’язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацію окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів, міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов’язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

Основу фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики [2]:

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає [37]:

- по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного бюджету і державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;

- по-п’яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держав в цілому.

Проведенню ефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Податкова політика має спрямовуватися на розв’язання таких двох взаємопов’язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

Необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб’єктам підприємницької діяльності.

Націлення податкової політики на підвищення економічної ефективності діяльності господарюючих суб’єктів пояснюється також і тим, що в світовій практиці оподаткуванню не підлягають кошти, що йдуть на подальший розвиток виробництва, випуск високоефективної і конкурентноздатної (насамперед на зовнішньому ринку) продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створює стимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками податків. [28].

Реформування податкової системи і розробка ефективного податкового законодавства – це перше, що необхідно зробити уже найближчим часом.

Основними пріоритетами фінансової політики України слід вважати[12;18;7]:

- посилення контролю за раціональним і ефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів у державі;

- ширше залучення для покриття дефіциту бюджету коштів від розміщення державних цінних паперів і значне скорочення кредитів національного банку, що спрямовуються на цю мету;

- посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур усіх форм власності і в першу чергу державного сектора економіки, для чого розробити відповідні законодавчі акти;

- фінансування із бюджету тільки під державні програми і державні замовлення;

- рішуче здійснення заходів організаторського і економічного характеру по відношенню до державних підприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, застосовуючи повною мірою законодавство про банкрутство;

- продовження роботи із зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і забезпечення фінансової незалежності;

- забезпечення поглибленого реформування податкової системи в напрямку скорочення непрямого оподаткування. У першу чергу це зниження ставок податок на додану вартість і введення прямих податків, зокрема, податків на майно юридичних і фізичних осіб;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров’я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

- розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

- розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

- здійснення послідовної і поетапної передачі об’єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємницьких структур, до складу комунальної власності і відповідної зміни джерел фінансування;

- подальше скорочення податкових пільг з метою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок з діючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значення для задоволення потреб держави;

- завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

- забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;

- досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв – високотехнологічного машинобудування та агропромислового комплексу;

- створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;

- вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;

- сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Як вже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи мають органічно доповнювати одна одну в інтересах забезпечення довгострокового економічного зростання.

В України необхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона є об’єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальному плані болісно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемо віднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва, просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то він говорить лише про соціальну спрямованість бюджету; якщо ж Уряд спроможний задіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то він відверто говорить суспільству про необхідність певних зречень сьогодні з гарантією поліпшення стану справ завтра [16].

В Україні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку для здійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвиток народного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьому виникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетної документації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватися окремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремого закону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдяки своїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видатками складовою державних фінансів.

Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави [10].

Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом’якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.

Засобами розв’язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх боргів Уряду можуть стати:

- викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;

- одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.

У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним боргом – викупу боргових зобов’язань України на вторинному ринку з дисконтом, сек’ютиризації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програми розвитку.

Поряд з тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків [10].

Структура власності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.

Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема [31].

Мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це – комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні [16].


Висновки

Отже, державна фінансова політика – система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом [13].

Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв’язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на:

- фінансову стратегію;

- фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга – розв’язання завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Основними напрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:

· сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;

· мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;

· вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини;

· активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної побудови нового господарства;

· вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.

Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи – бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обґрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету [14].


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”

4. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, від 19 червня 2003 року.

5. Рішення Ради Національного банку України № 21 від 17.09.2003 “Про основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік”

6. Бабич В.П., Сало И.В., Государственное управление финансами в рыночной экономике/К: - 1994, с – 49

7. Буковинський С.А., Фінансова стабілізація як основа фінансової політики // Фінанси України, № 4, 1997 р. – с. 3-19

8. Василик О.Д., Теорія фінансів: Підручник – К.: НІОС – 2000, с. 57-64

9. Ван Хорн Дж. К. Основы управления государственных финансов / М.,2001

10. Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України, 2002, № 5 – с. 16-24

11. Вахрин П.И., Немитой А.С., Финансы. Гл. 3 – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000 – с. 502

12. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій “Фінанси” – Чернівці.: “Ратуша”, 1998 р. с. 53-58

13. Загородній А.Г., Вознюк, Смовженко Т.Г., Фінансовий словник – 4-те видання, випр. Та доп. – К.: Т-во “Знання” КОО; Л.: Вид-во “Львів” – с. 412

14. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України № 5, 1997. С. 36-41

15. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія / Тринадцяте видання / Львів.: “Просвіта” – 1997 р. С. 290-312

16. Лагутіч В., Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України, 2002, № 7, с. 10-16

17. Лаптев С.В., Основы теории государственных финансов, М.: - 2001

18. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога, Державне регулювання економіки / За ред. Д-ра екон. Наук, проф. і акад. АН Вищої школи України І.Р. Михасюка / – Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999 р. С. 164-170

19. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник – 2-ге вид. доп. і перероб. К.: КНЕУ, с 47-73

20. І.О. Петровська, Д.В. Клиновий, Фінанси (з елементами статистики фінансів), навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. С. 18-19

21. Пинзеник В., Шанс, который мы упустили // Зеркало недели, 1997 № 35, с.11

22. Пирожков С.І., Сухоруков А.І., Григоренко О.В., Фінансова політика в Україні та Російський Федерації: порівняння, досвід, проблеми; Монографія / За ред. А.І. Сухорукова – К.: МІУРВ, 2000, с. 64-65, 140

23. Полозенко Д.В., Фінансова політика перехідної економіки // Фінанси України, № 8, 1999 – с. 3-11

24. Романенко О.Р., Фінанси: Підручник – К.: Центр навчальної літератури. 2004 – с. 36-41

25. Финансы / Под ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевской, Б.М. Сабанти. Гл-3 – М.: Изд-во «Перспектива» , Изд-во «Юрант» 2000 – с. 520

26. Фінанси: вишкіл студії, навчальний посібник / За ред. Д.ек.н., проф. Юрів С.І. – Тернопіль: Карт – Баланш, 2002 р. С. 37-38

27. Фінансове право: Підручник / (Алісов Е.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авторського колективу і відп. Ред. Л.К. Воронова – Х.: Фірма “Консули”, 1998 – С. 10-11

28. Фінансово-кредитні важелі державного регулювання економіки: [Ред.кол. Л.І. Даниленко (відп. Ред) та ін.] – К – 2002 – 160 с, 92-95

29. Черняк В., Сколько “украинских” долларов осело за рубежом? Или как повысить эффективность внешней торговли? // Деловая Украина, 1994, № 31, с. 2

30. Юрій С.І., Бескид Й.М., Бюджетна система України: Навчальний посібник: К.: НІОС, 2000 – С. 46

31. Яцюта В.П., Удосконалення фінансової політики // Фінанси України / 2001, № 8, с. 60-66

32. www. bigmir. referat. com. ua

33. www. edu. meta.ua

34. www. ets mate, org ua / ghg emis / 1 nat/ com

35. www/ Kmu. gov. ua / control. uk / publish / article? art – id

36. www. nau. com. Ua / ukr – web / ukrweek / hotline / Kp 031472 htm

37. www. niurr. gov. ua / ukr / econom / finans / vstup


Додаток

Таблиця 1

Фінансово-валютні показники України до і після

грошової реформи 1996 р. [21]

№№ Показники До реформи Після реформи
1. Інфляція середньомісячна, за серпень-липень відповідних років, %

81,0

5,1

17,8

1,4

2. Зростання ВВП за січень-серпень відповідних років, % -9,5 -6,9
3. Зростання промислового виробництва за липень-червень відповідних років (червень – 100% -4,4 -2,2
4.

Динаміка обмінного курсу доларами за липень-червень відповідних років, %:

- номінальний

- реальний

-32,8

-26,1

2,2

-13,3

5. Зміна реальної грошової маси М2 з 1 серпня по 1 червня відповідних років, % -25,5 23,8
6.

Кредитні вкладення в економіку з 1 вересня по 1 червня відповідних років, %:

- номінальний

- реальний

40,6

-25,1

46,9

24,8

7. Середні кредити ставки комерційних банків за липень відповідних років, % 66,3 47,0
8. Питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 на 2 липня відповідних років, % 82,1 85,3
9.

Коефіцієнт монетизації економіки (відношення грошової маси до ВВП), %

І квартал

ІІ квартал

11,1

14,6

16,5

17,6

10. Продано доларів США за червень-червень, млн. 13491 23161
11. Питома вага бартеру в експорті за січень-червень відповідних років, % 21,2 11,9
12.

Приріст вкладень населення за січень-червень відповідних років, %:

- номінальний

- реальний

34,7

7,7

36,5

29,5

13. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення на 1 серпня відповідних років, % 52,0 61,3

Таблиця 2

Основні фіскальні індикатори 2000-2007 років

(Зведений бюджет України відсотків до ВВП)

Показники /

Роки / примітка

Доходи Видатки

Дефіцит (-)

Профіцит (+)

2000 / факт 28,88 28,31 0,57
2001 / факт 26,9 27,19 -0,29
2002 / факт 28,04 27,3 0,74
2003 / факт 31,69 29,31 2,38
2004 / проект 27,57 28,88 -1,31
2005 / прогноз 27,09 27,27 -0,18
2006 / прогноз 27,76 27,79 -0,03
2007 / прогноз 28,78 28,81 -0,03

Комментарии (0)

Поделитесь своим мнением о работе.

Ещё никто не оставил комментария, вы будете первым.


Написать комментарий