Тип работы: реферат

Категория: Рефераты по финансам

Добавлен: 16.11.2019

Комментарии: 0

Язык: Русский

Формат файла: MS Word 12,95 kb

Время на чтение: 19 мин., 52 сек.

Рейтинг:

0 из 5. Оценок: 0.

Тема: Гроші та розвиток ринкової економіки в Україні

.


ПЛАН.

Вступ.

1. Гроші і їхня роль в економіці.

2. Роль банківського сектору, як складової грошової системи, у розвитку економіки України.

3. Проблемні питання становлення української економіки та роль грошового сектору в їх вирішенні.

Висновок

Список літератури
ВСТУП

В даній контрольній роботі розглядається і аналізується таке поняття як гроші.

В даній роботі також зроблено спробу проаналізувати та розкрити роль грошей у становленні і розвитку української економіки.

Контрольна робота складається з трьох розділів в яких послідовно розглядається історія виникнення грошей та вплив грошей на економіку нашої країни.


1. Гроші і їхня роль в економіці.

Коли вперше зароджувався товарний обмін, перед первісними племенами встала складна задача: як – у яких мінових співвідношеннях – одне плем’я, зайняте, скажемо, тваринництвом, зможе по справедливості обміняти надлишки м’яса, що утворилися в його, на зерно, вирощене іншим плем’ям. Знайти задовільну відповідь тоді була неможлива. Адже ще не було якого-небудь загальновизнаного еквівалента (рівного по вартості товару), за допомогою якого можна вимірювати вартість інших товарів. Тому первісний простий обмін однієї корисної речі на другую був випадковим і одноразовим.

Пізніше товари стали вироблятися у великій розмаїтості. Власник якогось товару міг виміняти його на кілька інших корисних продуктів, кожний з який служив йому еквівалентом. Однак і в цьому випадку одна річ безпосередньо обмінювалося на іншу, що не завжди влаштовувало продавців і покупців. Якщо, припустимо, власник тканини хотів купити хутро, а торговець хутра мав потребу в м’ясі, то обмін ставав неможливим чи занадто скрутним. Такі затори в обміні зберігаються часом і дотепер при бартерній торгівлі (прямому обміні товару на товар).

Коли ж виробництво й обмін товарів стали регулярними, у кожній країні й у великих економічних регіонах з’явилися на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові продукти, на которые можна було б обміняти інші корисності. Наприклад, у греків і арабів це була худоба, у слов’ян – хутра.

Вимогам міжнародної торгівлі не відповідали різні місцеві еквіваленти. У результаті виділився один – визнаний усіма народами – загальний еквівалент: гроші . Для виконання ролі грошей найбільше підійшло золото – благородний метал, що володіє великою схоронністю. Золото має також інші необхідні для загального еквівалента якості: подільність, портативність (завдяки великій питомій вазі золота було потрібно менше в порівнянні, наприклад, з міддю), наявність у достатній кількості для обміну (більш благородний метал – платина зустрічається в природі рідше), велику вартість (видобуток одного грама золота вимагає великих затрат праці).

І так, гроші – особливий товар, що є єдиним загальним еквівалентом. З появою грошей усе товарне господарство перейшла в якісно новий стан. Товарний світ розколовся на два полюси: на одній стороні зосередилася вся сукупність споживчих вартостей, а на іншій – гроші, що виражають сумарну вартість усіх товарів.

Оскільки самі гроші (золото) є загальновизнаним утіленням вартості, то вони виступають свого роду еталоном-вимірником вартості всіх товарів, стало бути, мірилом затрат загальнолюдської суспільної праці. Інакше кажучи, гроші стають безпосереднім виразником суспільних відносин між людьми (зв’язки „людина – людина”). Усе це додає грошам таку суспільну силу, що може діяти і добре, якщо звернена на користь людям, і зло, коли гроші служать засобом гноблення і приниження людини.

Економічна сутність і роль грошей виявляється в їхніх функціях.

Насамперед гроші виконують функцію міри вартості, тобто вимірюють вартість усіх товарів. Вартість речі, виражена в грошах, - його ціна. Для визначення ціни продукту самі гроші не вимагаються, оскільки продавець товару встановлює його ціну думкою (ідеально виражає вартість у грошах).

Ціни товарів виражаються у відомій кількості грошового товару – золота. Кількість золота, його маса, виміряється його вагою. Визначена вагова кількість золота приймається за одиницю виміру його маси. Ця одиниця, установлюється державою як грошова одиниця , називається масштабом цін. Масштаб цін і його короткі частини служать для виміру маси золота. Усі ціни товарів виражаються у визначеній кількості грошових одиниць, чи у визначеній кількості вагових одиниць золота. Так, у США, масштабом цін до 1971 року був долар, що міг обертатися в золото по офіційному паритеті для центральних банків і іноземних урядів, рівному 0,818513 грам чистого золота. У Росії грошовою одиницею став рубль, вагова кількість золота якого в 1897 році було визначено 0.774254 грама.

Масштаб цін спочатку збігався з ваговим масштабом. Надалі масштаб цін відокремився, що було зв’язано в першу чергу з псуванням монет, введенням в оборот іноземних грошей. Грошові одиниці (фунт стерлінгів, лівр, гривня й ін.) зберігали колишнє найменування вагових одиниць, однак фактично поступово стали містити значно меншу кількість дорогоцінного металу. Нині золотий зміст валют офіційно скасовано взагалі.

У функції засобу обігу гроші виступають як посередника в обігу, що здійснюється по формулі Т (товар) – Г (гроші) – Т (товар). У даному випадку гроші не затримуються довго в руках покупців і продавців і переходять з рук у руки, виконуючи функцію засобів обігу мимолетно. Ця обставина привела в кінцевому рахунку до заміни повноцінних грошей неповноцінними.

Спочатку функцію засобу обігу золото виконувало в злитках. Щоб не зважувати золото в кожнім акті обміну, спочатку окремі купці, а потім і держава стали додавати невеликим злиткам золота визначену стандартну форму і ставити на них відповідний штамп. Золото як гроші одержало форму монети.

При обігу монети поступово стираються, втрачають у своїй вазі.Однак на ринку вони приймалися як повноцінні гроші, хоча, кількість золота в них поступово зменшувалося. У підсумку реальний зміст золота в монеті відокремилося від її номінального(зазначеного на ній) змісту. Сама держава стала заміняти повноцінну золоту монету на неповноцінний викарбуваний срібний чи мідний знак. Ця практика надалі привела до випуску чисто номінальних знаків вартості – паперових грошей у якості замінників металевих монет.

Цим було доведено, що повноцінні гроші при виконанні ними функції засобу обігу можна заміняти символами вартості.

Якщо продавець одержав за свій товар гроші, але не став їх відразу ж витрачати на покупку потрібних йому речей, то процес обігу переривається. Тоді гроші починають виконувати функцію засобу утворення скарбів: вони накопичуються як представники багатства взагалі; функцію скарбу виконують не тільки золоті монети, але і злитки, вироби з золота, тобто сам грошовий матеріал у всіх його видах.

Золото вилучалося з обігу і перетворювалося в скарб тільки на ранніх ступінях розвитку товарного господарства. Нерухомий скарб не приносить доходу, а тому всі гроші стали пускатися в оборот для одержання їхнього приросту. Зараз скарби накопичуються в банках, які за допомогою кредиту знаходять їм прибуткове застосування.

При продажі товарів у кредит (у борг із відстрочкою платежу) гроші виконують функцію платіжного засобу: ними розплачуються за раніше придбаний товар, коли настає термін погашення заборгованості. У такій ролі гроші використовуються і поза сферою товарного обігу: коли виплачується заробітна плата, виконуються всякого роду фінансові зобов’язання (по позиках, податкам, за оренду землі чи приміщення, і т.п.).

Боргові зобов’язання породжують нову форму грошей – кредитну. Виробник, що продав товар у борг, одержує від покупця вексель (боргове зобов’язання), що може використовувати замість грошей, щоб розплатитися за річ куплену в третьої особи. Однак такі векселі використовуються обмежено, оскільки вони гарантуються лише майном одного власника. Міцні гарантії стали забезпечувати банки, що замість часток векселів – з визначеною вигодою для себе – стали випускати банкноти (чи банківські білети). На відміну від векселів комерсантів (торговців) банкноти випускалися на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали широку здатність до обігу. Поряд з банкнотами в обороті беруть участь і інші види кредитних засобів обігу – чеки. Чек являє собою наказ банку, виписаний власником грошового внеску, про видачу зі свого рахунка грошей особі, зазначеній в чеку. Чеки мають короткий термін обігу.

Розвиток кредитних відносин створюють можливість погашати борги шляхом взаємних заліків боргових зобов’язань. Це скорочує потребу в готівці .

У міжнародній торгівлі здійснюється функція світових грошей: останні стали виступати в ролі загального еквівалента в господарських взаєминах усіх країн. На світовому ринку довгий час гроші скидали усі свої „національні мундири” (монетних, паперових і кредитних грошей окремих держав) і виступали в натуральній формі у виді злитків золота. Золото було мірою вартості і використовувалося на світовому ринку як загальний засіб платежу. У торгових угодах між країнами товари реалізувалися великими оптовими партіями і розрахунки проводилися переважно шляхом заліку боргових зобов’язань через банки. Наявне золото перевозилося з однієї країни в іншу лише в тому випадку, якщо боргові зобов’язання не погашалися взаємними розрахунками. Тоді гроші виступали на світовому ринку в якості загального платіжного засобу. Бували такі випадки, коли міжнародна товарна угода оплачувалася готівкою : тут світові гроші були загальним купівельним засобом.

Переміщення грошей з однієї країни в іншу відбувається і тоді, коли підприємці переводять свої кошти для їхнього збереження за кордон. У даному випадку гроші виступають як суспільна матеріалізація багатства.

У XX столітті широко розвивалися міждержавні економічні відносини. Валюта (грошова одиниця) тієї країни, що має високу питому вагу в міжнародній торгівлі і надає значні кредити іншим країнам, одержує перевагу. Розрахунки між державами здійснюються в національній валюті, що займає чільне положення у світовому платіжному обороті. При цьому визнається неодмінна умова: пануюча валютна одиниця представляє визначену кількість золота.

З розвитком світових господарських зв’язків з’являються різні міжнародні засоби розрахунку, що заміняють золото. Однак валюта, що представляє світові гроші і різні засоби розрахунків повинна бути вільно оборотна в золото. Коли така оборотність припиняється настає криза платіжного обороту.


2. Роль банківського сектору, як складової грошової системи, у розвитку економіки України.

Україна як самостійна держава з’явилася на карті Європи в 1991 р. після розвалу Радянського Союзу. Нову фінансову і банківську систему та її законодавче поле довелося розбудовувати майже на порожньому місці і в дуже складних умовах. Непослідовний розвиток економічного та політичного середовища молодої держави справив негативний вплив на процес становлення її фінансового сектора. Серед основних факторів впливу можна виділити такі:

1. Неспроможність політичної влади зрозуміти і правильно визначити напрями розвитку суспільства в перші роки розвитку держави. Як наслідок – нерішучість і непродуманість її дій в управлінні економічними і політичними процесами, що розпочалися в країні.

2. Відсутність взаємодії між різними гілками державної влади, постійні конфлікти між законодавчими і виконавчими органами влади, конфронтація політичних сил в Україні.

3. Законодавча незабезпеченість ринкових перетворень, зволікання з прийняттям нових кодексів (цивільного, кримінального, земельного, бюджетного, податкового), Закону про НБУ, про комерційні банки тощо. Закони, які ВРУ повинна була прийняти ще в 1990-1993 рр., ухвалені лише в останні роки, що загальмувало на тривалий період розвиток ринкових відносин.

4. Незавершеність процесів приватизації.

5. Випадкові і часто змінювані люди на посаді прем’єр-міністра України, які не знали і не розуміли законів ринкової економіки.

Все це призвело до уповільнення розвитку економіки України та її основних галузей. Підприємства перестали використовувати гроші як засіб розрахунків, що призвело до накопичення величезної маси неплатежів (що вдвічі перевищують валовий національний продукт України), бартеризації відносин, оза банк і криміналізації капіталу. Поширився адміністративний тиск і свавілля структур, які впливають і на ринкову частину економіки, і на банки. Однак, попри перераховані негаразди, реформи в банківській і фінансовій сфері випередили реформи в інших галузях економіки і суспільства загалом. У результаті склалася ринкова банківська система і неринкова економіка.

На сьогодні в Україні створено сучасну дворівневу банківську систему, яка складається з Національного та комерційних банків. Діяльність Національного банку регламентується Законом „Про Національний банк України”, який відповідає канонам європейських країн, а комерційних – нещодавно ухваленим Законом „Про банки та банківську діяльність”. Нині в Україні зареєстровано 195 банків, із них 27 – з участю іноземного капіталу ( 7 – 100%; 9 – понад 50%; 11 – до 50%).

Через непослідовність дій уряду і невизначеність стратегічного напряму розвитку країни інвестиції в українську економіку надходили не так швидко і не в таких обсягах, як у сусідні держави – Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Словенію, Хорватію, Латвію, Литву й Естонію. За кількістю іноземних інвестицій в економіку Україна випереджає лише Білорусь і, можливо, Молдову з Придністров’ям. Загальний обсяг інвестицій в капітали банків України складає 6,4 млрд. оза., з них у статутні фонди – 3,5 млрд. оза., що ледь перевищує $500 млн., та прямі іноземні інвестиції в статутні фонди - $215 млн. Разом із субординованим боргом частка іноземного капіталу в банківській системі становить 12,3%.

Однак навіть за таких умов Національний банк України своє основне завдання – забезпечення стабільності української валюти і банківської системи – виконує і з функціями, притаманними йому, справляється. В розпорядженні НБУ – сучасна електронна система розрахунків з банками і суб’єктами господарювання, монетний двір, банкнотна фабрика. Банківська система перейшла на міжнародні стандарти ведення бухгалтерського обліку. В Україні створено Фонд захисту вкладів населення. В щоденному режимі Національний банк здійснює моніторинг фінансових показників усіх банків і баланс системи загалом, що дає змогу застосовувати запобіжні заходи на грошовому ринку. Введено систему жорсткого контролю за ліквідністю банків і виконанням ними нормативів, що дає змогу вчасно виявляти порушення і недоліки в діяльності банків. У результаті за дев’ять років 75 банків були ліквідовані, нині на стадії закриття перебувають ще 38 банків. Саме така політика дає впевненість у тому, що банківська система в Україні стає дедалі надійнішою і набуває рис європейської.

У 2000 р. в країні склалася економічна і політична ситуація, яка вселяє надію на довгострокове економічне зростання. Вперше за 10 років в Україні зріс внутрішній валовий продукт, підвищилися показники виробництва промислової продукції, знизилися темпи девальвації гривні, збільшився приток експортної виручки (понад 20%). Без жодних іноземних запозичень і кредитів Україна вперше змогла самостійно розрахуватися з боргами на суму понад $1,5 млрд., і це практично не позначилося на валютних резервах Національного банку. В результаті борг України зменшився з $12,8 млрд. до $10,2 млрд. Поліпшення економічного становища в країні зумовлене передусім початком співпраці між законодавчою і виконавчою гілками влади України, приходом у виконавчу владу прем’єр-міністра з новою ідеологією та розумінням стратегії економічного розвитку.

В 2000 р. діяльність уряду України помітно активізувалася, стала більш виваженою і продуманою. Припинилася практика використання адміністративних важелів впливу для запозичення коштів у НБ і комерційних банків, надання преференцій окремим галузям і окремим підприємствам, ухвалення розпоряджень і постанов, які зменшували надходження до бюджету. За 11 місяців 2000 р. були зібрані необхідні податки до бюджету, виплачена заробітна плата, почала зменшуватися оза банківськомусть між суб’єктами господарювання та знизився їх борг перед бюджетом.

У результаті здійснення такої політики в населення почала зростати довіра до влади і кредитно-грошової політики, що провадиться Національним банком України. А це на сьогодні багато важить, оскільки саме українські громадяни є найбільшими інвесторами національної економіки. Підтвердженням цього стало збільшення в 2000 р. (більш ніж на 50%) вкладів населення в банківську систему. І особливо помітно зросли вклади в національній валюті, що є результатом насамперед низької девальвації гривні (4,2% за 11 місяців 2000 р.). Той факт, що людям стало вигідно зберігати заощадження в гривнях, є найкращим показником роботи української банківської системи. Зменшилася процентна ставка по залучених депозитах населення (з 21,4 до 11,8% у гривні і до 5-8% у доларах). Підвищилась якість пасивів комерційних банків, що дало їм змогу активізувати кредитну діяльність (облікова ставка НБУ в 2000 р. була знижена з 45 до 27%; норми резервування залучених коштів – з 17 до 15%). Кредитний портфель у 2000 р. збільшився на 51%. Нині більша частина кредитів надається в українській національній валюті, на відміну від попередніх років, коли практично всі кредити надавалися і поверталися в доларах (зростання кредитного портфеля в національній валюті – 68,6%, в іноземній – 35,5%). Посилилася тенденція зменшення питомої ваги пролонгованих та сумнівних кредитів у кредитному портфелі банків. Незважаючи на те, що грошова база за 10 місяців 2000 р. зросла (МО на 15,7%, М2 на 29,1%), українська економіка спромоглася поглинути її, не вдаючись до девальвації. Разом з тим інфляція як наслідок управління в попередні роки залишається ще на високому рівні (23,8%).

У 2000 р. банки активно формували резерви під кредитні ризики. Через відсутність відповідної законодавчої бази протягом 1991-1998 рр. в Україні не діяла система резервування під проблемні кредити. Старі банки накопичували проблемні кредити і борги по них, сплачуючи податки з неіснуючих прибутків. Протягом цього року резерви комерційних банків під кредитні ризики зросли на 34,2% і досягли 2,35 млрд. оза. Банки формували резерви під кредитні ризики 2000-го і попередніх років. Нині проблемні кредити майже на 70% забезпечені резервами комерційних банків.

У 2000 р. НБУ перейшов від політики фіксованого валютного курсу до плаваючого курсу. Це означає, що Нацбанк теоретично і практично не диктує курс валюти, він складається вільно в результаті торгів на конкурентному ринку. Більше того, Національний банк України є рядовим учасником цього ринку. В такій ролі за рахунок інтервенцій гривні в 2000 р. НБУ скупив $1,5 млрд.

Перехід до політики плаваючого курсу привів до стабілізації як валютного ринку, так і ставок на ринку міжбанківських кредитів.


3. Проблемні питання становлення української економіки та роль грошового сектору в їх вирішенні.

Діючу модель макроекономічної політики було започатковано ще в жовтні 1994 р., коли економіка перебувала під впливом по суті рекордної за світовими стандартами гіперінфляції попереднього року (10256%). У такій ситуації можливість вибору була практично відсутньою. Результативною могла стати лише жорстка монетарна політика. Інших інструментів швидкого подолання гіперінфляції та одночасного поглиблення ринкового вектора реформ не існувало. Ставка робилася на те, що для входження економіки в режим стабілізації та зростання достатньо буде забезпечити 2—2,5% середньомісячної інфляції. Така позиція відповідала не лише основним постулатам економічної теорії, а й накопиченому досвіду країн Центральної та Східної Європи. У Польщі, Угорщині та деяких інших країнах економічне зростання розпочалося при річній інфляції 35—40%. В Україні такий рівень інфляції ціною жорсткого емісійного режиму було досягнуто вже 1996 року. 1997 року інфляція трохи перевищила 10% річних. Однак механізм «низька інфляція — зростання виробництва» не спрацював. Падіння ВВП продовжувалося й минулого року (—3,2%).

Причин, що призвели до такого стану багато. Визначальною з них, як це стає все більше очевидним, є відсутність глибоких реформ у фінансовій сфері, яка в поєднанні з системою грошових відносин детермінує макроекономічну ситуацію. З 1994 по 1996 р. вдалося суттєво знизити дефіцит зведеного бюджету. Він скоротився з 8,9% до 4,9% ВВП. Однак цей процес здійснювався не на основі структурного реформування державних фінансів, а механічно — шляхом штучного утиснення обсягів окремих видатків.

Реформування бюджетної сфери можливе тільки на основі тісної конструктивної співпраці між виконавчою та законодавчою владами. Іншого тут просто не дано. Апогеєм протистоянь у цьому виявився 2000 рік, коли через неузгодженість дій уряду та парламенту було заблоковано виключно значимий пакет законопроектів щодо реформування системи державних фінансів, а сам бюджет прийнято з запізненням на півроку. Усе це не могло не датися взнаки. Дефіцит бюджету знову підскочив до критичної величини — 6,7% від ВВП. Власне, різке загострення фінансової кризи, яка була набагато гострішою, ніж у 1995 та 1996 роках і набула системного характеру охопила фінанси як держави, так і безпосередньо суб’єктів господарювання, пов’язане значною мірою з цією причиною.

До останніх років обсяги бюджету повністю покривалися кредитною емісією Нацбанку, тобто шляхом безакцептного застосування інфляційного податку, основний тягар якого лягав перш за все на малозабезпечені верстви населення та людей з фіксованими доходами. У цьому відношенні обсяг бюджетного дефіциту був певною мірою формальною величиною. Його фінансування гарантувалося механізмом друкування інфляційних грошей. Так, 1992 року, коли бюджетний дефіцит становив 13,8%, за рахунок лише цього джерела було профінансовано 36,3% бюджетних видатків. Це 692,2 млрд. оза. Для порівняння зазначимо, що доходи бюджету від інших податків, зокрема податку на додану вартість, становили 486,7 млрд.крб. а податку на прибуток підприємств — 279,1 млрд. оза.

Останніми роками фінансування дефіциту почало здійснюватися на іншій, більш цивілізованій основі — через механізми фондового ринку. У 1995 р. кредитами НБУ було покрито 81,4% дефіциту зведеного бюджету, 1996 р. — 33,9%. У 1997 р. таке фінансування було вперше повністю припинено. Однак сталося те, чого й слід було очікувати. Параметри фінансового ринку України виявилися недостатніми, щоб покрити сформований 1997 року бюджетний дефіцит у сумі, що перевищила 5,1 млрд. оза. Це позначилося на непомірно високій ставці бюджетних запозичень, яка, як відомо, формується на фондовому ринку шляхом співставлення попиту та пропозиції на відповідні фінансові ресурси.

Цю обставину не потрібно списувати на світову фінансову кризу. Ще до кризи у липні 1997 р. Мінфін здійснював запозичення на рівні 29%, тоді як у Росії відповідний відсоток становив 13%, Азербайджані — 12%, Литві — 3%. Фінансова криза в Азії лише загострила цю ситуацію. Впродовж останніх півроку ціна запозичень держави підскочила до 50%. Почав формуватися ефект класичної боргової піраміди. Якщо 1996 року було випущено ОВДП на суму 3,7 млрд. оза., то 1997 року — 11,3 млрд. Станом на 1 квітня цього року обсяг внутрішніх боргових зобов’язань держави (а це в своїй основі короткотермінові облігації) перевищив 13 млрд. оза. Як наслідок, державні запозичення на фондовому ринку з фактора пом’якшення фінансової кризи перетворилися в головний чинник її різкого загострення.

Непокоїть й інше: відбулося фактичне роздвоєння економічного простору на сферу обігу грошового капіталу, який обслуговує дефіцит бюджету й через механізми самозростання поглинає основні фінансові ресурси держави і позбавлений кредитних коштів реальний сектор. Якщо 1994 року за умов високої інфляції частка довготермінових кредитів комерційних банків становила 11,3%, то 1997 року вона не лише не зросла, а, навпаки, впала до 10,6%.

Фактично втратила, не зважаючи на поетапне зниження з 300% у жовтні 1994 р. до 17% — у листопаді 1997 р., свою регулюючу функцію облікова ставка НБУ. Відсоткові ставки за кредитами комерційних банків почали регулюватися ставкою запозичень держави на фондовому ринку.

Зазначені процеси не могли не позначитися на економічному стані підприємств. Якщо 1995 року збитковими було 12% промислових підприємств, 1996 — 30%, то 1997 року — майже 50%. Рентабельність господарств АПК становила: 1995 року — плюс 10%, 1996 — мінус 11%, 1997 року — мінус 24%. Збитковими стали не тільки окремі підприємства, а й цілі галузі. Більш як у півтора рази зросла 1997 року кредиторська заборгованість.

Потрібно будь-що сформувати умови переорієнтації фінансових потоків у реальний сектор. Єдиний шлях до цього — взяти під жорсткий контроль нарощування державного боргу та припинити на цій основі сповзання економіки в ситуацію хронічної бюджетної (боргової) кризи, вихід з якої стане практично неможливим. Світова практика окремих країн доводить обґрунтованість такого висновку. Турбує те, що реальність такої загрози ще повною мірою не усвідомлена.

Єдиний вихід з нинішнього фінансового становища — подальше зміцнення національної грошової одиниці.

Водночас не можна й далі покладатися на стримування інфляції лише монетарними інструментами. Макроекономічна політика, що будувалася на цій основі, вже давно себе повністю вичерпала. Подальше зниження інфляції має випливати із структурних реформ, їх стабілізуючої дії на соціально-економічну, в тому числі фінансову, систему. Більше того, нагальним є питання істотного підвищення рівня монетизації економіки, який нині чи не найнижчий серед країн з перехідною економікою. Певні зрушення в цьому відзначено вже минулого року, коли рівень монетизації ВВП зріс з 11 до майже 14%. Однак цього недостатньо. Цей процес має бути істотно прискорений. Тут є великі резерви. Лише рівень бартеризації економічних зв’язків зріс 2001 року з 32 до 42,5%. Ці зв’язки потрібно наповнювати грошовим обігом. Це ж стосується заміни грошових сурогатів. Тож можливості відчутного зростання рівня монетизації економіки без інфляційного ефекту дуже широкі.

Не може задовольняти і структура грошової маси, постійне підвищення її частки, що знаходиться в оза банківському обігу.

Реалізувати завдання політики економічного зростання за існуючого рівня монетизації валового внутрішнього продукту та за умов, коли майже кожна друга гривня минає банківські рахунки, неможливо.

Вимагає певних коректив і валютна політика. У 1998 та 1999 рр. індекс інфляції становив відповідно — 39,7% та 10,1%, сальдо поточного рахунку платіжного балансу України — мінус 2,8% та мінус 2,7% від ВВП, а валютний курс гривні, який в своїй основі відбиває названі параметри, лишився практично незмінним. Небезпечне для України падіння темпів експорту та зниження рентабельності відповідних галузей пов’язане з цим чинником.

З огляду на це обґрунтовано необхідність більш гнучкої валютної політики. Йдеться про здійснення в перспективі політики паритетного до темпів інфляції валютного курсу. Така політика, що збалансовуватиме інтереси експортерів та імпортерів і найбільшою мірою відповідатиме логіці економічного зростання, не ставить під сумнів подальшу стабільність національної валюти. З урахуванням низьких темпів інфляції, що намічаються, вона лишатиметься достатньо стійкою.


ВИСНОВОК.

Як бачимо з проведеного аналізу роль грошей у становленні ринкової економіки важко перецінити. Таким чином, можна зробити висновок, що гроші - це насамперед загальний еквівалент, який приймається усіма в обмін на будь-які послуги і товари. Гроші - це дорога, по якій котиться колесо економіки. Відомий історик Фернан Бродель сказав: "Як тільки відбувається обмін товарами, негайно ж лунає і дзвін грошей".

Вільям Ю. Гладстон, прем'єр-міністр Великобританії , жартував, що навіть любов не звела з розуму скількох людей, скільки мудрування про сутність грошей. "Тому що корінь усіх зол, - учить Біблія, - є сріблолюбство".

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 р.) сказав: - "Значення грошей прямо виникає з того факту, що вони є сполучною ланкою між сьогоденням і майбутнім.”


Список використаної літератури.

1. Гальчинський А.С. Теорія грошей. – К.: Основи, 1996. – 413с.

2. Мусіяка Т. Проблеми становлення грошово-кредитної системи України // Банківська справа. – 2000. - №5.

3. Симановский А.Ю. О направлениях и инструментах денежной политики // Деньги и кредит. – 1999. - № 11.

4. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. – К.: Скарби, 1998. – 288с.

5. Ющенко В.А. Проблеми демонетизації економіки України // Вісник НБУ. – 1997. - №6.


Комментарии (0)

Поделитесь своим мнением о работе.

Ещё никто не оставил комментария, вы будете первым.


Написать комментарий